Лощинівка як індикатор ефективності етнонаціональної політики

Вкрай тривожною прикметою нашого часу є наростання нетерпимості та агресії в суспільстві. Не минає дня, щоб не з'являлася інформація про нові факти і форми їх прояву. І події в Лощинівці місячної давності тільки підтвердили цей сумний факт.

Уже понад 20 років я маю честь очолювати громадську організацію (Асоціацію НКО України), яка представляє інтереси національних меншин України, багато спілкуюся з людьми, знаю про їхні проблеми, намагаюся розібратися і допомогти, якщо це в моїх силах і компетенції. І всі ці роки питання ксенофобії і екстремізму були для мене пріоритетними. Роми - одна з найбільш незахищених в цьому сенсі етнічних груп. Тому ще в 2005 році за нашою ініціативою відбулися слухання в Комітеті Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин "Про сучасний стан ромів в Україні". Це був дуже представницький форум за складом його учасників і змістовним щодо прийнятих рішень. Обговорювалися різні питання: бродяжництва, освіти, подолання дитячої безпритульності, безробіття (або небажання працювати) дорослих, ролі громадських ромських організацій, і багато іншого. Але слухання пройшли, всі роз'їхалися, і прекрасні прийняті рішення залишилися жити своїм життям, а роми - своїм. Жахливо те, що така система стала на сьогоднішній день нормою. І, «за замовчуванням» ніхто вже не чекає, що рішення будуть виконуватися, а між тим, контроль за їх виконанням було покладено на конкретні державні органи, органи місцевого самоврядування, а головне - конкретних людей з іменами і прізвищами. Ось тут, по-моєму, і знаходиться корінь всіх бід - відповідальність. Персональна відповідальність державних органів влади, ЗМІ та громадських організацій. Це перша і єдина умова ефективності вирішення всіх проблем, скорочення відстані від "треба зробити" до "зроблено!". Саме цю нескладну формулу і підтвердили недавні події в Лощинівці. Їм судилося стати своєрідним індикатором державної етнонаціональної політики, яка не пройшла цю перевірку.

У мене ніколи не було сумнівів в тому, що проблеми ромів, при всій властивій тільки їм специфіці, все ж є частиною загальної проблеми - невідповідності етнонаціональної політики сучасним викликам. Розуміючи це, я ініціював у минулому році парламентські слухання з цих питань. І щоб їх рішення не спіткала доля прийнятих 10 років тому щодо ромів, маю намір на найближчому засіданні нашого Комітету запропонувати провести громадську експертизу виконання цих рішень. Треба, нарешті, встановити відповідальних і дати оцінку їхній роботі, тих державних органів, в компетенції яких знаходяться ці питання. А це: Верховна Рада, Кабмін, Міносвіти, Мінкультури, МВС, Мінсоцполітики та інші. З'ясувати хто ПЕРСОНАЛЬНО винен в тому, що жодне рішення не стало реальністю. Сформованій практиці треба покласти край. Досить множити до нескінченності прекрасні рішення, пора відкривати список їх реалізацій. 

Олександр ФЕЛЬДМАН