Експертні опитування

8 квітня 2011

Протистояти релігійному фундаменталізму здатне тільки громадянське суспільство

Після спалення Корану американським протестантським пастором Тері Джонсом, афганські таліби вбили кілька десятків християн, серед яких співробітники гуманітарної місії ООН в Афганістані, і заворушення тривають досі. Хто винен у трагедії - американський пастор або таліби? Про що свідчать подібні конфлікти? Інститут прав людини і запобігання екстремізму і ксенофобії (ІПЛЕКС) зібрав експертні оцінки.

Андрій ЮРАШ, релігієзнавець, доцент Львівського національного університету: «Є дві концепції державної політики щодо релігійних громад. Відповідно до ліберальної, держава втручається тільки в тому випадку, якщо всі інші методи впливу недієві або не можуть бути застосовані. Це американська модель. Інша модель, європейська, передбачає, що держава сприяє максимальної гармонізації людських відносин, у тому числі і конфесійного співіснування. Якщо дві громади нездатні побудувати свої відносини, держава втручається і попереджає ті конфлікти, які можуть між ними статися. Думаю, що функцією держави має бути сприяння особистості або релігійній спільноті в тому, щоб навчити їх співіснувати з іншими конфесіями. Фундаменталізм є у всіх конфесіях, у тому числі і в ісламі, і в християнстві. І часто він - це відповідь релігійних громад на ліберальну модель держави. Але це неадекватна відповідь, це відповідь слабкого. Принциповий ознака релігійного фундаменталізму - це ворожість і нездатність бачити в представника іншої конфесії творіння Боже. Адже це заперечення своїх же релігійних принципів. Дії і євангелістського пастора, і Талібану - це і є релігійний фундаменталізм».

В'ячеслав БОГУСЛАЄВ, заступник голови комітету ВР з питань національної безпеки та оборони: «Я вважаю, це провокація, яку не можна здійснювати прилюдно. Якщо у тебе є ті чи інші переконання, які змушують тебе спалити Коран, ти можеш зробити це у себе вдома. В іншому випадку - це виклик. А до таких викликів держава завжди повинна бути готова. Це не означає, що варто приймати силові заходи по відношенню до тих, хто висловлює свою думку, але й не можна дозволяти це робити публічно. Суспільство має засудити такі дії і людину, яка вчора спалила Коран, а завтра може спалити Талмуд або Біблію. Не можна цього робити, адже подібні дії викликають реакцію аж ніяк не у толерантних людей, а в релігійних фанатиків. Необхідно враховувати, що люди, готові до проявів релігійного екстремізму, сьогодні живуть серед нас, вони разом з нами ходять по вулицях. І в Україні також були подібні прояви нетерпимості, вибухи пам'ятників, інші провокації. Держава повинна роз'яснювати, що можна і що не можна, виховувати громадянську відповідальність за свої вчинки».

Олександр ПАЛІЙ, політолог, історик: «Це демонстрація варварства як з одного, так і з іншого боку. Релігійні почуття мають право на вираження. Слід розуміти, що держава не може заборонити громадянину здійснювати подібні дії в його особистому просторі. Але держава повинна обмежити проведення таких акцій у публічних місцях. Оптимальною була б реакція соціуму, яка показала б, що це не позиція всього суспільства, а позиція окремих людей. Соціум повинен демонструвати, що не скочується до цього варварства, що поважає як релігійні почуття, так і права людини. Американські ЗМІ могли б бути більш активними в цьому напрямі. Що стосується талібів, їх реакція далека від цивілізованої. Навіть якщо б їхня відповідь була спрямований безпосередньо на ініціатора спалювання Корану, ці дії все одно кваліфікувалися б як екстремістські.

Ще в середньовічній Європі вважалося, що Бог не потребує таких різких формах захисту, і здатний захистити себе сам. Тим більше ні для однієї з релігій неприйнятно вбивство людини, творіння Божого задля утвердження своїх релігійних почуттів. У даному випадку неправі обидві сторони: як представник американського світу, який начебто пішов далеко в цивілізаційному сенсі, але допускає такі прояви, так і його радикальні афганські опоненти».

Анатолій БАРОНІН, директор аналітичної групи «Da Vinci AG»: «Подібні прояви відвертої зневаги до релігійних почуттів мусульман обґрунтовано викликають масові протести в ісламському світі. Першим таким тестом стали публікації карикатур у скандинавських ЗМІ, що викликало масові протести прихильників ісламу. Після цього інциденту будь-які подібні прояви мали легко прогнозовані наслідки. Публічність даної дії американського пастора та попереднє анонсування акції, на мій погляд, дає підставу подивитися на дану акцію з точки зору свідомої провокації конфлікту. Провокація екстремізму в Середній Азії і на Близькому Сході знову дозволить використовувати ісламський радикалізм в політичних цілях, в тому числі і з точки зору трансформаційних процесів у державах Північної Африки і пов'язаним з ними переділом сфер впливу. Вважаю, що цим частково пояснюється реакція Білого Дому на інцидент.

Трансформаційні процеси, що охопили Північну Африку та Близький Схід насправді створюють сьогодні часовий лаг для вибору подальшого курсу країн цього регіону. Нові перспективи ставлять суспільство перед двома шляхами розвитку: формуванням специфічної «ісламської демократії» на засадах світської держави або розворот у бік фундаменталізму і жорсткого теократичного суспільства. Імпульсом для вибору може стати будь-який зовнішній подразник, як наприклад, Террі Джонс. Незважаючи на необхідність збереження та підтримки автентичних релігійних течій, питання жорсткого запобігання відвертим провокаціям і публічним актам неповаги до представників інших релігій не викликає ніяких сумнівів».