Конференції

22 травня 2012

Промова О.Б.Фельдмана на відкритті пленарного засідання міжнародної конференції "Правий екстремізм у Європі: тенденції розвитку та стратегії протидії".

 

ТЕЗИ

виступу Олександра Фельдмана

на конференції у Фонді Ф.Еберта

Організатори нинішньої конференції запропонували мені виступити на тему «Толерантність в українському суспільстві: проблеми і перспективи розвитку». Я вдячний за таку пропозицію і за вибір саме цієї теми...

У такому формулюванні криється дуже важливий сенс. По-перше, це відсилання до розуміння специфіки толерантності саме в українському контексті. По-друге, це констатація того факту, що перспективи толерантності є проекцією її нинішніх проблем.

Отже, дозвольте мені сказати кілька слів про толерантність в цілому та її специфіку в українському суспільстві, зокрема.

У загальному розумінні можна виділити, як мінімум, чотири смислових наповнення толерантності:

Перше розуміння толерантності - «новоєвропейське». Новоєвропейське розуміння толерантності ґрунтується на тому, що якийсь представник більшості - нейтрально або навіть з доброзичливістю ставиться до якогось представника меншості.

В рамках цього розуміння толерантності ключовою категорією є меншість. Тут, завдяки зусиллям політиків, соціологів, політологів і журналістів меншини добре описані, пораховані і позначені.

Більшістю в новоєвропейському поданні толерантності є ті, хто в якійсь конкретній ситуації явно не належить до меншості. Наприклад, в дискусії про носіння мусульманського релігійного одягу в європейських країнах, більшість представлено, по-перше, тими, хто заангажований іншою релігійною традицією і свідомо не сприймає чужі релігійні погляди, по-друге, великою кількістю людей, байдужих до будь-якої релігії в принципі, по-третє, величезною масою обивателів, думка і ситуативні ідентичності яких формуються під впливом ЗМІ.

Рухливість і розмитість більшості - це перша проблема цього типу толерантності.

Друга проблема - це конфлікт рівнозначності суджень цієї більшості і меншості. Наприклад, уявімо собі сенс тієї ж паранджі або хіджабу, якими наділяє їх представниця ісламської діаспори, вихована в строгих традиціях, дотримуючись релігійних приписів тощо. І уявімо собі сенс цього одягу в очах різних представників більшості... Для одних цей одяг буде сприйматися як дивний «гардероб та аксесуари», які не прийнято носити в даному суспільстві; для інших - як одяг, під яким можна щось заховати і який через це є небажаним для носіння в громадських місцях; для третіх - як символ політичної ісламізації Європи; для четвертих - як посягання на приватне право бути вільним від чужих проявів релігійності; для п'ятих це буде зовнішній атрибут чужої світоглядної позиції, яку слід поважати і т.д .

І у всьому цьому різноманітті оцінок, тільки представник іншої релігійної традиції (який теж відповідно вихований і дотримується своїх приписів) зможе більш-менш зрозуміти той сенс, який вкладається в неї носієм.

Основні протиріччя при даному типі толерантності пов'язані:

- або з усвідомленим несприйняттям особливостей меншини з боку носія будь-якої традиції більшості (коли несприйняття є усвідомленим і аргументованим);

- або з «профанацією» традицій меншин з точки зору світського, споживацького товариства (коли критична аргументація взагалі лежить в обивательській площині);

- або ж з медійно-соціологічним підлаштовуванням аргументів з першої категорії до «бази незгодних» з другої категорії, що відбувається найчастіше;

При такій грі нерівнозначностей - завжди будуть відтворюватися та артикулюватися тільки меншості і тільки протиріччя...

Друге розуміння толерантності - це культивована нейтральність. Це коли традиційні ідентичності взагалі втрачають свою актуальність. Яскравий приклад – це СРСР, де у людей не було ні національності, ні релігії, ні раси.

Безумовним позитивним моментом такого типу толерантності є повне блокування будь-якої відкритої пропаганди ідей нетерпимості.

В рамках такого розуміння толерантності, немає ні меншин (в нинішньому новоєвропейському розумінні цього слова), ні, як наслідок, підстав для протиріч.

Дана модель виявилася історично нежиттєздатною, але з причин, які не пов'язані з предметом обговорення...

Третє розуміння толерантності - це рівноважність, тобто коли співіснують різні ідентичності, але між ними немає конфлікту рівнозначності. Яскравий приклад - античні міста-держави Малої Азії, сучасна Йорданія і т.д., де суспільство представлено декількома релігійними групами, які зі своїх позицій розуміють один-одного і в яких рівновага є спільною усвідомленою цінністю.

На сьогоднішній день прикладів такої моделі толерантності не багато, але вони є.

Четверте розуміння толерантності - природна нейтральність. Це той ідеальний тип, коли ідентичність не має значення і поступається місцем чисто людському сприйняттю. Приклад - закохані, діти, захоплені грою підлітки. Такий різновид толерантності утопічний, тому що вимагає відмови від висловлення ідентичності, а тільки зацікавленості у стосунках.

***

Що стосується толерантності в Україну, то ми маємо таку картину:

По-перше, в Україні проживає досить численне старше покоління людей, особливо на Південному Сході, яке виховане в радянських традиціях культивованої нейтральності. Це не заважає багатьом з них бути помірними віруючими. Ці люди не толерантні хіба що до тих, хто не поділяє їхніх цінностей.

По-друге, є достатньо великий прошарок молодих людей і людей середнього віку, які орієнтується на цінності успіху і базові свободи, а не на традиції.

По-третє, є величезний прошарок люмпенізованого населення, представники якого, перебуваючи поза споживчим мейнстрімом, стають основною аудиторією радикалів. І це на сьогоднішній день - основна структурна проблема толерантності по-українськи.

По-четверте, на рівні державної етнокультурної політики, в дусі загальноєвропейських тенденцій, культивується «питання меншин», але при цьому, відсутнє конструювання більшості. Це головна політична і методологічна проблема.

Тут же необхідно врахувати і низку важливих тенденцій, які мають вирішальний вплив на ситуацію в нашому суспільстві:

Тенденція перша - релігійний і національний ренесанс в українському суспільстві;

Тенденція друга - глобалізація, міграція і економічна криза;

Тенденція третя - зовнішньополітична різновекторність. Це головна тенденція-мультиплікатор. В економічному сенсі, така модель позиціонування на міжнародній арені, напевно, вигідна, але з точки зору формулювання цивілізаційних орієнтирів для суспільства ми маємо досить складну ситуацію, коли разом із зовнішніми векторами, змінюються стимули адресовані різним верствам суспільства. Після чергової зміни зовнішньополітичних векторів, приблизно раз на 5 років, кожна з груп прихильників будь-якого курсу отримує фрустрацію, починає радикалізуватися і відчувати ворожі почуття до інших.

Не потрібно бути провісником, щоб спрогнозувати, що нинішні пробуксовки в євроінтеграції України посилять антиєвропейські і антиросійські настрої в українському суспільстві, з усіма витікаючими наслідками для толерантності...

Тенденція четверта - розвиток Інтернету. Це головна інформаційна тенденція і проблема одночасно. На ній я б хотів зупинитися особливо, тому що Інтернет сьогодні стає основною відкритою енциклопедією анти-толерантності. Тут є все і на будь-який смак - від соціальної ненависті, до біологічної. При цьому будь-які спроби протидії ненависті та ксенофобії в мережі силами будь-який окремо взятої української влади приречені на провал, тому що Європа буде першою, хто почне критикувати Україну за обмеження свободи слова.

З урахуванням усього вищесказаного, говорячи про перспективи толерантності в українському суспільстві, можна з упевненістю сказати, що до цього питання ми ще будемо і будемо повертатися неодноразово.

Головна і фундаментальна проблема толерантності - у відсутності інтегрованої більшості при наявності меншин. В Європі і в Україні ми маємо ситуацію спільноти різних меншин, а це вже інша якість соціальної організації. Тому, напевно, в перспективі має сенс говорити швидше не про толерантність, а про толерантності...

Дякую за увагу!